Учасник. Ну... мене викликають на житлову комісію і там кажуть... (мовчить).

Ведучий. Добре. Уявімо собі кімнату, у якій відбувається засідання житлової комісії (звільняє простір у тренінговій аудиторії). Де стоїть стіл, за яким сидять члени комісії? Скільки їх? Хто з учасників нашої групи зміг би зіграти роль голови комісії? Ахто — інших членів?

Учасник (за психодраматичною термінологією, називатимемо його протагоністом) обирає помічників серед членів групи.

Розігрується сцена в житловій комісії. Ведучий дає учасникам змогу самим розіграти цю сцену. Щоправда, за необхідності він може, стоячи за спиною протагоніста або когось із допоміжних осіб, підказати потрібну фразу.

Отже, рішення про виділення квартири на «засіданні комісії» ухвалено, ордер отримано.

Ведучий пропонує протагоністові зайти до квартири, оглянути її та подбати про інтер'єр — ставлять нову сцену.

Ведучий. Ходімо до вашої кімнати. Опишіть, будь ласка, що в ній знаходиться. Де і як розміщені меблі? Чи є щось на стінах — картини, фотографії? Якого кольору портьєри на вікнах?

Ведучий не просто уважно вислуховує відповіді протагоніста, а одразу сценічно втілює їх. Ведучий пропонує протагоністові обрати з учасників групи виконавців ролей книжкової шафи, журнального столика та інших предметів інтер'єра, аж до портьєр і квіткового горщика. При цьому помічники займають у просторі «квартири» відповідні місця. Ведучий просить протагоніста ще раз поглянути на «квартиру», подумати, чи не забули щось важливе. Якийсь час протагоніст може побути у своїй «квартирі», «вживаючись» у свою реалізовану мрію.

Три стадії

Класичний психодраматичний сеанс складається з трьох стадій — «розігріву», дії та взаємодії з групою (обмін почуттями), або завершальної стадії.

Зазвичай підчас одного сеансу директор групи (у психодраматистів так називають ведучого) вибирає одного протагоніста і шляхом послідовної зміни сцен від досить нейтрального епізоду для «розігріву» до кульмінаційної сцени, що розкриває проблему й веде до катарсису, організує психотерапевтичний процес.